На майданчику для вигулу зустрілися два цуценята. Одному чотири місяці, другому майже п’ять. Перший побачив незнайомого собаку, натягнув повідець, застрибав і почав скиглити. Другий подивився на того самого пса, понюхав траву й спокійно пішов поруч із господарем.
Власник першого пишається: його малюк обожнює собак, хоче з усіма дружити й нікого не боїться. Другий господар, навпаки, трохи хвилюється. Можливо, він недостатньо соціалізував свого улюбленця? Чому той не біжить знайомитися?
Але є цікава деталь. Перший пес зовсім не вміє спокійно проходити повз інших тварин. Кожна зустріч для нього – подія, у якій він неодмінно повинен брати участь. Якщо господар не дозволяє підійти, цуценя збуджується ще сильніше. Другий може привітатися зі знайомим собакою, але не вважає кожного зустрічного обов’язковим партнером для гри.
Яке з цих цуценят краще соціалізоване?
За одним епізодом оцінити це неможливо. Проте друга поведінка демонструє важливу навичку, про яку власники часто забувають: собаці потрібно навчитися не лише взаємодіяти зі світом, а й спокійно перебувати поруч із ним.
І ось тут починається справжня соціалізація.
Собака не зобов’язаний дружити з усіма
Слово «соціалізація» часто розуміють надто буквально. Якщо цуценя повинно бути соціальним, значить, його потрібно знайомити з якомога більшою кількістю собак, дітей, дорослих людей та інших тварин. Звідси народжується знайома картина. На прогулянці господар підводить малюка до кожного зустрічного пса, дозволяє всім його гладити, заохочує гратися навіть тоді, коли цуценя вже втомилося. Адже треба встигнути показати йому весь світ.
Але соціалізація – це не колекціонування знайомств. Її мета полягає в тому, щоб собака навчився сприймати різноманітні ситуації без надмірного страху, розумів, як взаємодіяти з оточенням, і мав досвід безпечного контакту з людьми та тваринами. Для домашнього пса важливо вміти спокійно зустріти незнайомця, але зовсім не обов’язково дозволяти кожному перехожому себе гладити. Корисно знати, як спілкуватися з іншими собаками, але не потрібно вимагати гри з кожним. Варто звикнути до автомобілів, велосипедів, ліфтів, валіз на колесах, шуму побутової техніки й ветеринарних оглядів.
Уявіть людину, яка спокійно заходить у переповнений супермаркет. Вона не повинна знайомитися з усіма покупцями, щоб почуватися впевнено. Із собаками ситуація дещо схожа. Ба більше, постійні неконтрольовані зустрічі можуть навчити цуценя небажаної поведінки. Якщо малюк звикає, що кожен собака означає бурхливу гру, то згодом він може почати тягнути повідець, гавкати або стрибати від збудження, коли йому не дозволяють підійти.
Це не означає, що дружні ігри шкідливі. Вони корисні, якщо обидві тварини почуваються комфортно, можуть робити паузи та вільно припиняти взаємодію. Проблема виникає тоді, коли гра стає єдиним сценарієм зустрічі.
Хороша соціалізація передбачає і право не знайомитися.
Найважливіші тижні, які не варто перетворювати на марафон
У розвитку собак існує чутливий період соціалізації. Його межі в різних дослідженнях дещо відрізняються, але найчастіше йдеться приблизно про вік від трьох до чотирнадцяти тижнів. У цей час цуценята особливо активно знайомляться зі світом, а отриманий досвід може впливати на їхню поведінку в дорослому віці. Саме через це власникам іноді радять показати малюкові якомога більше нового до чотирьох місяців. Порада правильна за змістом, але небезпечна, якщо сприймати її як спортивне змагання.
Сьогодні десять незнайомих собак. Завтра галасливий ринок. Післязавтра поїздка в переповненому транспорті. У неділю – дитячий майданчик із криками, м’ячами й велосипедами.
Цуценя ще не встигло звикнути до власної квартири, а вже отримало програму пригод, від якої втомився б і дорослий мандрівник.
Насправді кількість вражень не є головним показником успіху.
Одна коротка приємна зустріч може бути кориснішою за десять напружених.
У рекомендаціях Американського ветеринарного товариства поведінки тварин наголошується на необхідності раннього знайомства цуценят із різними людьми, тваринами та середовищами, але без надмірного страху й перевантаження.
При цьому виникає непросте питання: як соціалізувати цуценя, якщо курс вакцинації ще не завершений?
Чекати всіх щеплень, повністю ізолювавши малюка від зовнішнього світу, – не найкращий універсальний підхід. Проте й дозволяти йому гуляти в місцях скупчення невідомих собак небезпечно через ризик інфекцій, насамперед парвовірусного ентериту.
Потрібен розумний компроміс. Можна знайомити цуценя з домашніми звуками, предметами, різними людьми в контрольованих умовах. Показувати вулицю з рук або безпечної переноски, якщо це відповідає розміру й стану тварини. Організовувати зустрічі зі здоровими, спокійними, повністю вакцинованими собаками у відповідному чистому середовищі.
Добре організовані заняття для цуценят також можуть бути корисними, якщо там перевіряють вакцинацію учасників, дотримуються гігієни та не допускають неконтрольованої гри. Конкретні умови слід узгодити з ветеринаром з огляду на місцеві інфекційні ризики та графік щеплень. Детальніше про безпеку звичайних прогулянок ми писали в матеріалі «Коли можна гуляти з цуценям».
І ще важлива річ: після чотирьох місяців навчання не закінчується. Собака продовжує формувати звички й ставлення до світу протягом підліткового та дорослого віку. Просто ранній досвід має особливе значення.
Як виглядає хороша соціалізація на звичайній прогулянці
Уявімо, що ви вийшли з тримісячним цуценям у тихе місце, яке ветеринар вважає безпечним з огляду на його вакцинацію.
За двадцять метрів проходить чоловік із великою собакою. Малюк зупиняється, піднімає голову й уважно спостерігає. Ви не тягнете його вперед із вигуком «Іди знайомся!», а просто даєте можливість подивитися.
Цуценя переводить погляд на вас. Отримує маленький смаколик. Знову дивиться на собаку. Той проходить повз, і нічого особливого не відбувається.
Здавалося б, яка тут соціалізація? Навіть не понюхалися. Насправді ви створили корисний досвід: поява іншого собаки була передбачуваною, безпечною й супроводжувалася приємною подією. Наступного дня можна спостерігати за велосипедистом із більшої відстані. Ще через день спокійно постояти біля зупинки, подивитися на автобуси, послухати звуки міста. Не потрібно щоразу наближатися до подразника. Іноді найкращий результат – цуценя помітило щось нове й залишилося спокійним.
Вдома можливостей не менше. Малюк знайомиться зі звуком пилососа на комфортній відстані, з різними поверхнями під лапами, із рушником після миття, з обережним дотиком до вух і лап. Вчиться їздити автомобілем, відпочивати у своєму місці та спокійно залишатися без постійної уваги людини.
Корисна вправа – коротка контрольована зустріч із доброзичливим дорослим собакою, який не лякається цуценят і не реагує на них надто бурхливо. Дозвольте тваринам спілкуватися лише за взаємної зацікавленості, спостерігайте за їхньою мовою тіла та давайте можливість відійти. Якщо дорослий пес відвертається, відходить або явно не бажає контакту, не потрібно підштовхувати до нього малюка. А якщо саме цуценя ховається за господарем, не варто витягувати його назустріч новому знайомому.
Уміння поважати дистанцію – теж частина собачого спілкування. До речі, одна з найкорисніших навичок у цей період – спокійно рухатися на повідку, не вирішуючи всі труднощі ривками. Про це окремо розповідаємо у статті «Як привчити цуценя до повідця».
Якщо цуценя боїться, завмирає або надто збуджується
Ось ситуація, яку часто можна побачити біля під’їзду. Маленький пес помічає незнайомця, присідає, відводить вуха назад і намагається відійти. Господар усміхається: «Та не бійся, він хороший!» – і просить людину погладити цуценя.
Намір добрий. Результат може бути протилежним. Цуценя вже показало, що хоче збільшити відстань. Коли його утримують і змушують терпіти контакт, воно не обов’язково навчається довіряти людям. Іноді засвоює інший урок: незнайомці наближаються незалежно від його бажання, а втекти неможливо.
Помічати дискомфорт потрібно раніше, ніж малюк почне гавкати чи гарчати. Тривожними ознаками можуть бути напружене тіло, притиснуті вуха, підгорнутий хвіст, спроби сховатися, різке завмирання, відмова від звичних ласощів, надмірне збудження або безуспішні спроби втекти. Важливо оцінювати всю поведінку, а не окремий рух: наприклад, позіхання не завжди свідчить про страх. Якщо цуценя відчуває дискомфорт, збільште дистанцію, зменште інтенсивність подразника або завершіть заняття. Коли малюк знову почувається спокійно, можна продовжити з простішої ситуації. Не слід залишати його серед надто сильних подразників у надії, що він «звикне». Вимушене тривале перебування в страшній ситуації може посилити страх.
Інша крайність – надмірне збудження. Цуценя не виглядає наляканим, але гавкає, стрибає, крутиться на повідку й зовсім не здатне заспокоїтися, побачивши іншого собаку. Тут теж варто збільшити відстань. Не тому, що дружність погана, а тому, що тварина поки не вміє керувати своїм збудженням.
Часом корисно просто посидіти на лавці й поспостерігати за світом. Дозволити малюкові понюхати траву, попити води, відпочити. Соціалізація не повинна тривати до повного виснаження.
Якщо страх сильний, повторюється в багатьох ситуаціях або поступово посилюється, варто звернутися до ветеринара та спеціаліста з поведінки, який працює методами позитивного підкріплення. Не потрібно чекати, доки невпевнене цуценя стане дорослим собакою з усталеними проблемами.
Найкращий результат іноді зовсім непомітний
Уявіть, що минув рік. Ви гуляєте зі своїм собакою міською вулицею. Повз проїжджає велосипед, із магазину виходить людина з великою сумкою, неподалік гавкає інший пес. Ваш собака помічає все це. Можливо, на секунду насторожується. Потім дивиться на вас, нюхає землю й продовжує прогулянку. Він не підбігає до кожного незнайомця. Не кидається до всіх собак. Не вважає кожен велосипед загрозою або запрошенням до погоні. Іноді грається з друзями. Іноді воліє пройти повз. Може бути допитливим, веселим, трохи обережним або дуже товариським – у нього залишається власний характер.
Звісно, навіть правильно організована соціалізація не гарантує ідеальної поведінки. На реакції впливають генетика, здоров’я, індивідуальний темперамент і подальший досвід. Але вона допомагає закласти важливу основу: світ не обов’язково небезпечний, нове можна досліджувати поступово, а поруч є людина, яка не змушує долати страх силою. І, мабуть, тут прихована одна з найбільших помилок власників цуценят.
Ми іноді так стараємося зробити собаку товариським, що забуваємо навчити його спокою.
Добре соціалізований пес – не той, хто знає всіх собак у районі. А той, кому не потрібно знайомитися з кожним, щоб почуватися впевнено.
