Сечокам’яна хвороба належить до найпоширеніших проблем сечовидільної системи у домашніх котів. Багато власників вперше дізнаються про неї тоді, коли улюбленець починає часто бігати до лотка, нявкати під час сечовипускання або раптом залишати калюжі в незвичних місцях.
Попри те, що захворювання добре відоме ветеринарам, навколо нього досі існує чимало міфів. Одні вважають, що проблема виникає виключно через сухий корм, інші впевнені, що вона загрожує лише літнім тваринам. Насправді ситуація значно складніша.
Що таке сечокам’яна хвороба
Сечокам’яна хвороба — це стан, за якого в сечовому міхурі або сечовивідних шляхах утворюються кристали чи камені. Вони можуть складатися з різних мінералів і відрізнятися за розміром — від мікроскопічних частинок до досить великих утворень.
Найбільша небезпека полягає не в самій наявності каменів, а в тому, що вони можуть подразнювати слизову оболонку сечового міхура або частково чи повністю перекривати відтік сечі.
Особливо небезпечна закупорка сечівника у котів-самців. Через анатомічні особливості їхній сечовивідний канал значно вужчий, ніж у кішок.
На які симптоми варто звернути увагу
Перші ознаки захворювання часто виглядають досить непомітно.
Кіт може частіше відвідувати лоток або довше сидіти в ньому без видимого результату. Деякі тварини починають мочитися невеликими порціями або обирають для цього незвичні місця в будинку.
Найпоширеніші симптоми:
- часті походи до лотка;
- напруження під час сечовипускання;
- кров у сечі;
- нявкання або ознаки болю;
- сечовипускання поза лотком;
- надмірне вилизування області під хвостом;
- зниження активності.
Якщо кіт намагається помочитися, але сеча практично не виділяється або не виділяється зовсім, це привід для негайного звернення до ветеринарного лікаря. Повна закупорка сечівника належить до невідкладних станів.
Чому виникає ця проблема
Єдиної причини не існує. У більшості випадків розвитку захворювання сприяє поєднання кількох факторів.
До факторів ризику належать:
- недостатнє споживання води;
- надмірна вага;
- низька фізична активність;
- стрес;
- особливості харчування;
- спадкова схильність;
- деякі супутні захворювання.
Особливо часто проблема виникає у котів, які ведуть виключно домашній спосіб життя та мало рухаються.
Водночас важливо розуміти: сам по собі сухий корм не є автоматичною причиною сечокам’яної хвороби. Значно важливішу роль відіграє загальний баланс раціону та достатнє споживання рідини.
Як встановлюють діагноз
Симптоми сечокам’яної хвороби можуть нагадувати інші захворювання сечовидільної системи. Саме тому поставити точний діагноз лише за зовнішніми ознаками неможливо.
Зазвичай ветеринарний лікар використовує комплексне обстеження, яке може включати:
- аналіз сечі;
- ультразвукове дослідження;
- рентгенографію;
- аналізи крові.
Такі дослідження допомагають визначити тип кристалів або каменів, оцінити стан сечового міхура та виключити інші можливі причини симптомів.
Лікування залежить від типу каменів
Саме тому самолікування при сечокам’яній хворобі є небажаним.
Терапія підбирається індивідуально після обстеження. В одних випадках основою лікування стає спеціальна ветеринарна дієта, яка допомагає контролювати утворення певних типів кристалів. В інших ситуаціях можуть знадобитися додаткові процедури або навіть хірургічне втручання.
Якщо виникла закупорка сечовивідних шляхів, лікування повинно розпочинатися негайно.
Саме тому при будь-яких ознаках порушення сечовипускання відкладати візит до клініки не варто.
Що допомагає знизити ризик захворювання
Повністю виключити ризик розвитку сечокам’яної хвороби неможливо, але деякі заходи значно знижують імовірність її виникнення.
Ветеринари найчастіше рекомендують:
- забезпечувати постійний доступ до свіжої води;
- контролювати вагу тварини;
- уникати різких змін раціону;
- підтримувати фізичну активність;
- проходити профілактичні огляди;
- своєчасно лікувати захворювання сечовидільної системи.
Багатьом котам допомагають питні фонтанчики, оскільки рухома вода часто стимулює їх пити більше.
Сечокам’яна хвороба у котів добре піддається контролю за умови своєчасної діагностики. Саме тому будь-які зміни в поведінці біля лотка варто сприймати як сигнал звернути увагу на здоров’я улюбленця. Чим раніше проблема буде виявлена, тим більше можливостей уникнути серйозних ускладнень та зберегти комфортне життя тварини.
